Я не хочу сейчас грустить,
Чтоб груз тоски в себе нести.
Но почему-то, каждый раз,
Она приходит, как сейчас.
Бывает сразу нападет,
Мгновенно с ног меня собьет.
Бывает постепенно, тихо,
В душу войдет мою неслышно.
Воткнет свой нож и ковыряет,
И больно сердце мое ранит.
Знает лукавый, как ударить,
Меня чем может он поранить.
Здесь надо только не поддаться,
Нос не повесить и не здаться.
Святой Дух-Он всегда со мной,
Себе возьмет Он мою боль.
Наполнит радостью и силой,
Чтобы над бездной не носило.
Покажет кто она, откуда
И я здоров, какое чудо.
Лишь я на Бога уповаю,
Своих не хватит сил, я знаю.
Чего хочу, всего добьюсь я,
Лишь в укрепляющем Иисусе.
Уйди тоска, вытащи нож,
Со мной Иисус, меня не трожь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Знакомое чувство... В стихотворении очень хорошо отражено, что только с Иисусом можно все превозмочь. Желаю Вам успехов в творчестве! Комментарий автора: Спасибо Марина. С праздником вас. Благословений.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
